|
Цікаві статті

 |
|
 |
|
Я впевнений, про мандрівки мріє кожна людина. Подорожі необхідні для всіх нас, вони розвивають уяву. Але ще більш цінним для мандрівника є знання, які він отримує. Коли цікавість подорожуючого згасає, він починає нудьгувати за рідною домівкою, де всі речі йому здаються знайомими й улюбленими. Таким чином, мандрівник, крім радості подорожі, має найтепліше почуття повернення додому.
Ось зовсім недавно, на весняних канікулах, мені випала нагода разом із групою учнів нашої гімназії під керівництвом Ірини Миколаївни Шаповал уперше відвідати країни Європи.....
|
| |
 |
|
 |
|
 |
|
 |
|
Нещодавно, гімназія провела добровільний захід – прибирання власної території, де взяли участь всі класи, окрім наймолодших перших. Учні брали з собою граблі, віники, сміттєві пакети – все , що потрібно було для роботи. До дітей приєдналися їхні батьки, які не побажали залишатися осторонь. |
| |
 |
|
 |
|
 |
|
 |
|
Про відзначення 150-річчя з дня
народження Володимира Самійленка
Поет-лірик, сатирик, драматург, перекладач — В. Самійленко в усіх жанрах
творчості виявив себе як митець з тонким чуттям слова, своїми темами, своєю
неповторною манерою письма, зі своїм оригінальним підходом до традиційних
тем.
Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864р. в с.Великі
Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати —
колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник
здобув у дяка, потім у Миргородській початковій школі. У 1875р. В. Самійленко
вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884р. У ці роки обдарований,
чутливий до художнього слова юнак багато читає, робить спроби перекладати й
писати. Потім з 1885р. вчиться на історико-філологічному факультеті
Київського університету. У студентські роки серйозно займається літературною
справою.
Після закінчення навчання (1890) В. Самійленко працював у Києві,
Чернігові, Катеринославі, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті
склав іспит на нотаря і відкрив нотаріальну контору в м. Добрянці на
Чернігівщині, де й працював до 1917p. Після революції виїхав за кордон, до
Галичини. В еміграції В. Самійленко прагне повернутися в Україну, і дістає на
це дозвіл в 1924p. Повернувшись до Києва, працював редактором. Та здоров'я
поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня
1925p. його не стало. Похований В. Самійленко в Боярці під Києвом.
Поетична спадщина В. Самійленка містить ліричні й сатиричні вірші,
переклади творів з російської та іншої зарубіжної класики.
Яскраву сторінку поетичної творчості В. Самійленка становить його
пейзажна та інтимна лірика (цикл «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали»
та ін.). «Вечірня пісня» поета, покладена на музику К. Стеценком, стала
улюбленою народною піснею. Значне місце у творчості митця посідає його
філософська лірика, де звучать роздуми про сенс людського буття, про
вічність, плин матерії в часі й просторі, про єдність матеріального і
духовного начал.
В. Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його
сатиричні твори «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886),
«На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Поезії
«Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» стали яскравими зразками
нещадної сатири.
З успіхом виступав В. Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька
комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова
хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему
«Чураївна» (1894).
Чимало зробив В. Самійленко і як перекладач на українську мову російської
та іншої зарубіжної класики — творів О. Пушкіна і В.
Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя, Гомера, П. Бомарше, Ж.-Б. Мольєра, Дж.
Байрона, П. Беранже й ін.
|
|
| |
 |
|
 |
|
|
 |
|
 |
|
Гімн гімназії
Вже у коло зібралися діти,
Це Борисполя квіти рясні.
Через море, крізь хмари та вітер
Попливуть наших знань кораблі.
І лунатимуть сонячні марші,
Де не будеш, куди не підеш,
Бо квітуча гімназія наша -
Щирий край без кордонів та меж.
Приспів:
Тож прийдем, юні друзі, навчатись
У дзвінку гімназійну сім'ю,
Щоб батьків, вчителів шанувати
Й Україну любити свою.
На бориспільських світлих просторах
Чути голос ясних перспектив,
Майорить хай наш стяг веселковий
І веде до небачених див.
Після бурі веселка засяє,
А усмішка зігріє вуста.
Хай дорогу в майбутнє безкрає
Нам покаже зоря золота.
І дзвінке золотисте відлуння
Кожен день ми почуємо знов,
Так серця нам виспівують юні-
Вірим в РОЗУМ, НАДІЮ, ЛЮБОВ
Сл. Руденко Т. М.
Прослухати гімн
Тут має бути плеєр...
| |
 |
|
 |
|
|